«Донецька» і «Хлопець з Бандерштадту» (в якості міні-звіту) Друк
Написав Ірен Роздобудько   
Вівторок, 24 травня 2011, 13:24

Ірен Роздобудько в ГорлівціСаме в такому складі ми і поїхали «на Донбас» в музично-літературний тур: я, родом з Донецька та Ігор Жук, родом зі Львівщини. І саме цим всі дні туру по Східній Україні щосили весело трощили міф про так званих «донецьких» та «бандерівців».

 

Перші три зустрічі, одна за одною, відбулися в Маріуполі. І не просто вразили нас, а навіть шокували та розчулили чи не до сліз увагою читачів, бібліотекарів та журналістів. Відверто кажучи, дорогою думали: кому це все потрібно? Але питання зникло, щойно побачили, книжкові стенди, зроблені до нашого приїзду працівниками Центральної юнацької бібліотеки імені Горького. Лише кілька штрихів: крім моїх публікацій і інтерв‘ю різних років, про які давно забула або не відстежувала, там лежали всі атрибути з… моїх книжок – наприклад, стара книга Ремарка з підкресленими рядками, котрі застосувала в романі «Ранковий прибиральник» і зворушливі фантики з льодяників «Барбарис», котрі робила героїня цього роману. Поруч – склянка з «амулетами Паскаля», картатий шалик героїні «Шостих дверей», ґудзик з намальованим на ньому ангелом з «Гудзика». А поруч на стенді – всі дитячі книжки, котрі в різні часи називала в випадкових розмовах з колегами-журналістами. Завжди знала: бібліотекарі – «це святі люди», куди б ти не приїхав. Без них, без їхньої любові і такої ретельної підготовки читачів, письменників не існує! На цій зустрічі були присутні бібліотекарі області. Особливо приємно було підписувати «зачитані» книжки з читацькими формулярами. А пісні Ігоря Жука стали для них справжнім відкриттям. Новий диск, виданий завдяки «Коронації слова» – «Лист», розійшовся за одну мить.

З бібліотеки «помчали» на філфак до місцевого університету, ремствуючи, що не встигаємо навіть перевдягтися з потягу. Побачивши, як там приготувались до зустрічі, я засоромилась виходити з авто: ошатні студенти та викладачі вишикувались на сходах з букетами квітів. Ох! І знову були вражені «знанням справи»: і студенти, і викладачі тримали в руках книжки, ставили розумні запитання «по темі». Таке враження – потрапили «до своїх». І знову міф про непорозуміння «Сходу та Заходу» дав чергову тріщину! Чудові люди, розумні обличчя, обопільна радість від живого і не нудного спілкування.

З деяким трепетом їхали до колег-журналістів в прес-центр газети «Приазовский рабочий» та «Ілльчівець» . Але і там побачили «своїх» – цікаві запитання, серйозні розмови про загальний стан і культури, і країни в цілому, повна обізнаність в ситуації, в тому числі і в книжковому бізнесі.

А далі був «прокол», якраз пов‘язаний з моєю безпосередньою «батьківщиною» (нещодавно те ж саме відбулося і з Сергієм Жаданом і, певно, тим перетворюється в тенденцію): як нам повідомили організатори, за кілька місяців філологічне відділення Донецького університету так і не змогло дати підтвердження на зустріч до останнього дня. Що стосується особисто мене, то «баба з возу – кобилі легше». Але два роки тому, коли я була в Донецьку в центральних бібліотеках імені Крупської та імені Кірова – ті теплі зустрічі ні чим не відрізнялися від Маріупільських: купа людей, молоді і дітей, запрошення «приїздити ще». Приїхали… Може, не там організовували?

Словом, перепочивши в Донецьку, поїхали до Горлівки. І та сама картина: читачі і слухачі, питання, зацікавленість в українських книжках, розібрані вмить диски Ігоря Жука і кілька моїх нових книжок, котрі «приховала» для горлівчан на виступах в Маріуполі – дозувала їх, мов «скупий лицар», щоб всім дісталось, але звісно, попит в десятки разів перевищив пропозицію.

Висновок? Донбас не менш «український», ніж, скажімо, Львівщина – хоча умови для цього тут значно складніші. То ж давайте йому допомагати!

На фото: Маріуполь, перша зустріч у дитячій бібліотеці

 
Маріуполь, зустріч друга – зі студентами

в редакції газети "Приазовский рабочий"

Горлівка, бібліотека
.