Вікторія Горбунова «Надра банку», уривок Друк
Написав Вікторія Горбунова   
Понеділок, 29 серпня 2011, 18:44

Вікторія Горбунова "Надра банку", обкладинка

У МIЦНОМУ ТIЛI - ЗДОРОВИЙ ДУХ

Аїд - володар царства мертвих, повелитель душ, похмурий i самотнiй бог

- Треба бути уважним, - Вертер пiдлив менi тягучого нектару зi своєї "коханої" каво-машини. - Уважним у всьому i зi всiма. Люди складаються з помилок. Якщо про них знати - все просто. Можна прорахувати кожен крок, зробити прогноз i все - вони в твоїх руках. Головне - самому не схибити, не помилитися...
Пiдстаркуватий кадебешник фiлософствував уже добру годину, час вiд часу доливаючи менi каву, а собi - коньяк у каву. "Колишнiх ментiв не буває", - цей таткiв жарт, незрозумiлий менi колись, набрав своєї актуальностi саме зараз, коли я, фокусуючи погляд на кактусi бiля монiтора, з розумiнням пiдтакувала своєму екс- шефовi.

- От ви, Свiтлано, що ви знаєте про них? Про кожного з них? - А у вас був день, - Георгiєв нiжно торкнувся лискучого боку кавоварки. - Цiлий день. Цього бiльше нiж достатньо для справжнього соцiолога.
- Психолога, - вставила я бiльше за звичкою, нiж заради справедливостi.
- Атож, цiлiсiнький день i що? Що ви можете сказати, наприклад, про першого зама? А? А я вже на п'ятiй хвилинi спiлкування знаю, в якому напрямку копати, а через пiвгодини - на яку глибину. А ви?
Екс-шеф без пiдстави (в усiх смислах) не ставив жодного питання. Вiн взагалi нiчого не робив без мети, без генплану. В цей момент вiн розбудовував шпигунську сiтку, вербував старi-новi кадри.
- Свiтлано, Свiтлано... я ж вам зичу тiльки добра, вчу, вiдшлiфовую майстернiсть, можна сказати. Ну то що? Розкажiть менi про будь-кого з них. Про кого завгодно. Що помiтили? Якi висновки зробили? На пiдставi чого? Розкажiть, а я послухаю, послухаю i пiдкажу.
Кожне слово може i буде використане проти мене. Чому? Бо люди складаються з помилок. А багато патякати в кабiнетi кадебешника, нехай i вiдставного - велика помилка. Сидiти i мовчати - ще бiльша. Я уявила себе на допитi. Спiтнiлий Вертер тримає розпечену праску перед самим моїм обличчям: "Ну то що? Розкажiть менi про будь-кого з них". Брр!
- Федоре Iвановичу, я не впевнена, що помiтила щось особливе. Я була дуже схвильована, навiть налякана. Це ж для мене вперше.
- Свiтлано, ви себе недооцiнюєте. А так не можна, - ниточки брiв застигли в осудливо-застережливiй позi. - Не можна недооцiнювати нi себе, нi iнших. Себе - погано для здоров'я, iнших - дуже погано. Ну то що? Про кого завгодно.
- Може, Романовський Iван Адамович? - подумки кляну свою м'якотiлiсть, але питаю вголос, зупиняючись на найпротивнiшому з-помiж усiх.
- Для початку може i Романовський. Чому вiн?
- Ну, вiн з самого початку був п'яний. Вiв себе негарно i ледь все не зiпсував.
- Помста, навiть натяк на неї, - радник поганий. Не можна у нашiй роботi керуватися нi антипатiями, нi симпатiями. Якщо ми когось любимо чи, навпаки, недолюблюємо - стаємо вразливими. Бачимо те, чого немає i не бачимо того, що є. Тiльки чистi факти, факти i висновки. Бiльше нiчого. Емоцiї присипляють розум.
Менi стає соромно. Справдi, ну що я знаю про того Романовського? Нiчого, - а вже вважаю нiкчемою, ледь не здала. А Вертер молодець, правду каже: не можна в нашiй роботi довiряти емоцiям. Тьху ти - "в нашiй" - iнша в мене робота!
- Федоре Iвановичу, вже пiзно, а менi ще вiд метро далеко йти, - вдаюся до обхiдного маневру.
- Нiчого страшного, я на машинi - вiдвезу! - ну що ти з ним зробиш. - Повертаємось до наших баранiв, точнiше одного... То що там Романовський? Факти i висновки.
- Був п'яний та чiпкий. Коментував кожне слово. Усюди лiз. Вихвалявся. Такий собi блазень.
- Це трохи фактiв i голослiвна оцiнка, а де висновки? До кого чiплявся? Якi слова коментував? Куди i до кого лiз? Чим вихвалявся? - Георгiєв питально пiдняв брову i потягнувся до кава-кнопки.
- Я все зрозумiла, Федоре Iвановичу. Дякую, дякую за все, i за каву, i за науку! - вирiшую iти ва-банк, бо iншого спасiння не бачу. Пiдхоплююсь, сердечно посмiхаюсь, вихоплюю щойно допиту каву з рук свого мучителя. - Я помию горнятка, не турбуйтесь, - i прожогом у дверi.
Цiкаво, а скiльки ще людей за вечiрньою кавою дiляться зi старим лисом "фактами i висновками"? I чи є взагалi душi, йому непiдвладнi? I з яких помилок складаюся я?
- Свiтлано, горнятка залиште у дiвчаток в приймальнi. Я так розумiю - ви на метро? До завтра! - й усмiхнувся тепло, навiть гаряче, аж пекельно. От дiдько лисий!
Жив собi Банк. Жив - не тужив. Особливого клопоту не мав, бо поталанило йому народитися у великiй мiжнароднiй сiм'ї закордонного iнвестора та депутата Верховної Ради, який згодом став олiгархом, чи навпаки - неважливо, бо... довести неможливо. Жив у країнi, в якiй банкам живеться не так вже й легко, якщо з батьками не склалося. Тут нi iноземний капiтал, нi корпоративнi клiєнти не допоможуть. Що вже казати про бiдолах без солiдного статутного фонду, серйозних пасивiв i значних активiв. Моєму героєвi пощастило. При народженнi тато-депутат подарував йому металургiйний завод-гiгант, а тато-iнвестор - валютний резерв.
Руки тремтять, долонi пiтнiють, дихання частiшає, ноги плутаються одна в однiй - я чекаю на першу в своєму життi спiвбесiду.
Як же я хочу тут працювати! Тут, у цих металево-скляних стiнах, якi полонили мене вiдразу, вiдразу як вiдкрилися за чарiвними дверима, що ковзнули у боки, щойно вiдчули моє наближення. Тут, де суворий красень-охоронець iз стриманим: "Ви до кого? Зачекайте, за вами прийдуть", - запропонував менi присiсти на справжнiй чорний сковзкий шкiряний диван. Тут, де доглянута, сповнена гiдностi та гонору секретарка, пiднiмаючи слухавку, робила величезну послугу кожному, хто насмiлився зателефонувати: "Банк Creditmake, Алiна, слухаю вас". Тут, де кожен крок лискучою пiдлогою вiдлунює звуком падаючих монет: "Дзень".
"Дзень, дзень, дзень" - це за мною. Лiфт. Вiн чудовий. Так, це я про лiфт, який несе мене вгору до того, про що я, випускниця периферiйного вишу, i не мрiяла, про вишуканий дзеркальний тубус iз зручними крiселками i столиком. Я просто мушу їздити у ньому кожного дня. На свою роботу.
- Проходьте, на вас чекають, - формальна посмiшка, помах руки у бiк дверей iз табличкою "Управлiння по роботi з персоналом".
- Дякую. До побачення, - з ким це я попрощалася i чи був взагалi хтось поруч?
У приймальнi управлiння нiкого, лише гудуть компи та звiдкись спiває заяложений трек: "Руское ра-ди-о - все будет ха-ра-шо".
А може, це я нiкого не бачу? Сковзаю кiсточками пальцiв по зимному пластику дверей з написом "Керiвник управлiння" i чую: "Заходьте".
Заходжу.
- Доброго дня, я на спiвбесiду, - намагаюся вичавити чарiвну посмiшку та набрати невимушеного вигляду.
- Георгiєв Федiр Iванович - керiвник управлiння по роботi з персоналом, - мiй спiвбесiдник пiднiмається з-за столу, подаючи руку для вiтання i, чи то вiд здивування, чи то для симетрiї руху - здiймає брови.
- Свiтлана Лучицька - психолог, - я вчасно зупиняю свої брови, надто вже заразна мiмiка у мого вiзавi, i торкаюся своєю крижаною долонею його пальцiв.
- У вас холоднi руки. Хвилюєтесь? - мiцний потиск, ритмiчна вимова, погляд за найкоротшою траєкторiєю, брови, що нiби застигли на лобi - робот Вертер якийсь.
- Звичайно, це ж спiвбесiда, - вирiшила бути щирою.
- Це не характеризує соцiолога з хорошої сторони.
- Я психолог, - приїхали, "не характеризує", я ж iще й людина.
- Соцiолог має зберiгати спокiй у будь-якiй ситуацiї, бачити емоцiйний стан iнших i керувати ним.
- Я психолог, - повторюю, намагаючись пом'якшити посмiшкою свою настирливiсть.
- Соцiолог має допомагати керiвнику у пiдборi кадрiв, управлiннi персоналом, брати на себе залагодження виробничих конфлiктiв, - продовжує провiщати робоголос з-пiд застиглих брiв.
- Я з вами цiлком згодна, - вирiшую змiнити стратегiю i молюся, щоб вiн опустив брови. - I соцiолог, i психолог в органiзацiї мають виконувати саме такi функцiї.
- Саме так, - брови розслабилися i - фух - стали на вiдведене природою мiсце. - А те, що ви психолог, не страшно.
"...Cлава Богу".
- Соцiологом працювати ж можете?
- Можу, - я здаюся, бо врештi-решт, яка рiзниця - головне працювати, а там розберемося хто з нас хто.
- Я переглянув вашу анкету. Це правда?
- Звичайно, - вiн мене доб'є, андроїд чортiв.
- Усе?
- Звичайно!
- У вас червоний диплом, ви аспiрантка, володiєте англiйською, працюєте з комп'ютером, не маєте жодного досвiду роботи у банку.
- Так, i дуже сподiваюся його здобути, - хвилювання кудись дiлося, залишився тiльки азарт, якась спортивна впертiсть - переграти цього керiвника управлiння, довести свiй професiоналiзм,
можливостi, потенцiал, сподобатись йому врештi-решт, але отримати цю посаду.
- Як ви бачите роботу соцiолога в банку?
- Це насамперед пiдбiр персоналу. Я володiю багатьма тестами, можу запропонувати авторськi процедури; адаптацiя i навчання спiвробiтникiв - це тренiнги та iндивiдуальний коуч; консультування з особистих проблем, якi впливають на продуктивнiсть працi; а також попередження i розв'язання конфлiктiв, як ви i казали, - важка артилерiя у поєднаннi з лестощами та найзвабливiшою посмiшкою з мого арсеналу.
- Це добре, навiть, дуже добре - керiвник управлiння розм'як, розкинувся у крiслi i почав ритмiчно кивати головою у такт своїм думкам. - А ще соцiолог має бути правою рукою керiвника, оперативно давати всю iнформацiю про персонал, спiвпрацювати зi службою безпеки, вiдслiдковувати ситуацiю в колективi.
- А ще можна завести iндивiдуальнi картки з даними психодiагностики на кожного спiвробiтника, i матимемо їх психологiчнi характеристики, знатимемо про схильнiсть до ризику, рiвень тривожностi, про поведiнку в критичних ситуацiях...
- Так-так, i зможемо передбачати шахрайство, навiть лише задум шахрайства... - Федiр Iванович замрiявся, а я напружилася:
"Задум шахрайства це звичайно добре, але наскiльки реально?" - нiчого, подумаю потiм...
- А ще можна працювати з клiєнтами, наприклад iз злiсними неплатниками кредитiв, а ще з тими, у кого проблеми з картковими рахунками... - продовжував фантазувати керiвник управлiння.
- Ви настiльки глибоко мислите, таке враження, що довго займалися аналiтичною роботою, - насправдi я вже не мала жодних сумнiвiв у тому, що маю справу з "людиною з органiв": по-перше, бiльшiсть керiвникiв кадрiв у фiнустановах "колишнi кадебешники", по-друге, виправка, вiдчеканена мова, брак емоцiй (iз засобiв вираження - тiльки брови), лiнiйнiсть мислення i загальна роботоподiбнiсть - дiагноз однозначний i незаперечний.
- Справдi, в мене великий досвiд оперативної роботи. Думаю, ми спрацюємося, - завершив самопереконання Федiр Iванович. - От тiльки, - схаменувся вiн. - Ви маєте пройти ще одну спiвбесiду з головою правлiння. Але я ґрунт пiдготую.
- Дякую, - менi залишилося лише посмiхнутися i кокетливо клiпнути вiями, як i мається справжньому професiоналу.