Ірен РОЗДОБУДЬКО. КІНО НА ПАПЕРІ. Уривок Друк
Написав Ірен Роздобудько   
Понеділок, 07 березня 2016, 21:18

Ірен РОЗДОБУДЬКО

КІНО НА ПАПЕРІ
Навчально-публіцистичні нотатки

КІНОДРАМАТУРГ – ПРОФЕСІЯ ЧИ ХОБІ?

«…В першому акті почніть інтригу.
В другому сплетіть інтригу так,
щоби до середини третього акту передбачити розв’язку було неможливо.
Завжди обманюйте очікування!
Наслідком цього буде те, що все,
що відбувається, не співпадатиме з очікуванням.
І дасть роботу розуму глядачів».

Лопе де Вега

Кіно на папері. Рис. 1Як гадаєте, хто є найпершою людиною в кінопроцесі?

Продюсер?

Режисер?

Актор?

А найостаннішою?..

Відповідь на запитання одна – сценарист! Адже все починається з вигаданої ним історії, яку він викладає на папері. І яка всім має сподобатися – продюсеру, режисеру, акторам.

І яку потім (коли сподобалась і прийнята до роботи!) критикують всі – від редактора чи продюсера до тітоньки, котра варить обіди на знімальному майданчику.

Однак краще почуватися «найостаннішим». Це допомагає не втрачати контроль над собою і тим, що пишеш.

І не впадати марно в амбіції.

Дійсно, історія майбутньої стрічки попервах виходить з-під пера (клавіатури) «писаки-писайла», але…

І це велике і важливе «АЛЕ» для розуміння своєї місії в цій роботі. В кінцевому результаті фільм належить режисеру. Адже глядачі ніколи не кажуть: «Фільм Тоніно Гуери». Вони скажуть: «Фільм Федеріко Фелліні». Як писав в моєму улюбленому романі «Сага» Тоніно Бенквіста: «Всі мріють про режисерів та акторів. Про сценариста ж не мріє ніхто!». Тому що кіно – режисерське мистецтво. Сценарій – лише поштовх. А от яким цей поштовх буде, звісно, залежить від професіоналізму сценариста. А яким вийде кіно – від режисера.

Отже, сценарист – це професія. Але частіше за все буває так. Людина, не позбавлена хисту до писання, подивиться якийсь серіал, в якому: а) герої борються за своє кохання, б) дитина «видає заміж маму» або шукає дружину для батька, в) дві суперниці (чи дві сестри) здобувають кохання одного чоловіка, г) «цигане шумною толпой по Бессарабии кочуют», д) «попелюшка» завойовує столицю і виходить заміж за мільйонера…

І що там іще?

«Менти», «олігархи», «амнезовані» або невиліковно хворі, котрі мають щасливе одужання…

Подивиться і замислиться: якщо хтось заробляє на цьому гроші – то чому не я? Як каже досвід, це – найперша мотивація до сценарної праці. Тому і стрибають по екранах клоновані серіальні образи. А професія перетворюється на хобі.

Попри це, кінодраматургія – наука, з досить чіткими правилами і законами, які слід знати. На більшості світових кіномайданчиків поруч зі священним стільцем режисера стоїть і стілець кінодраматурга. І це жодним чином не впливає на режисерські амбіції, а лише допомагає в роботі.

Адже сценарист знає те, що він закладав у свій твір і краще тримає в голові чітку структуру майбутньої стрічки. Отже, якщо візуалізація написаного на папері – режисерське мистецтво, то написання сценарію – наука, яку з часів Аристотеля, Шекспіра чи Лопе де Вега ніхто не відміняв.

Ці правила чинні й досі.

КІНО ПОЧИНАЄТЬСЯ НА ПАПЕРІ

Поки ти сидиш сам-один над чистим аркушем – саме на цьому етапі все ж таки стаєш найголовнішою людиною в кінопроцесі! І цим можна амбітно потішитись. Хоча недовго: доки аркуш залишається чистим. А щойно починаєш писати перше речення, постає безліч запитань: з чого почати, як продовжити і що з усього того можна донести до фіналу.

Кіно на папері. Рис. 2Насправді ці питання не виникатимуть, якщо спочатку замислитись над менш романтичними. Скажімо, з уявлення про ваш майбутній кіношедевр, як про... шафу. Звичайну триярусну шафу з «поличками».

Ці «полички» можна називати по-різному: зав’язка-кульмінація-розв’язка. Або: експозиція-розвиток-фінал. Адже будь-яка історія з чогось починається, чимось продовжується і має своє логічне завершення. Власне, як людське життя. Звісно, розповісти про нього можна, починаючи і з «кінця», перемежовуючи екскурсами в минуле, оздоблюючи спогадами чи побічними лініями. Але якщо при цьому не дотримуватися певного «кістяка», така розповідь мало кого зацікавить і буде схожа на нав’язливе патякання випадкового перехожого, котрий, вчепившись у ґудзик вашого пальта, тримає увагу лише цим жестом – і нічим більше.

Отже, що є найголовнішим, коли ви сідаєте писати сценарій? Тема? Ідея? Герої? Сюжет? А, може... гонорар?

Найчіткішу відповідь дає відомий американський актор і теоретик сценарної майстерності Річард Уолтер: «Головне в сценарії — це: 1) структура, 2) структура, 3) структура...». Правда ж, звучить дещо нудно? Можна зневажливо зауважити: а як же політ фантазії, захопливий сюжет, непересічні герої?!

Уявіть собі: без чіткої структурованості кінематографічного твору навіть найцікавіший сюжет падає, як табуретка на двох ніжках, ідея розмивається, наче акварельна фарба під дощем, а герої взагалі опиняються в ситуації потопельників в розбурханому морі, яких не врятує жоден «політ фантазії»! Вигадати карколомний сюжет – недостатньо для того, щоби на його основі написати добрий сценарій! Варто вміти «розікласти його по полицях». Це, часом, досить складно усвідомити людям «творчим». Складно і… нудно. Оскільки «драматургія», як наука, пропонує їм вивчити основи… шахової партії замість «вільного польоту», яким вони звикли вважати творчість.

Між тим, ВСІ ФІЛЬМИ В СВОЇЙ ОСНОВІ МАЮТЬ ОДНАКОВУ СТРУКТУРУ! СТРУКТУРА ПОБУДОВИ КІНОСЮЖЕТУ Чи ви помічали, що будь-яка історія – чи то вигадана для кіновиробництва чи та, що переказує вам біля під’їзду охоча до розмов сусідка – завжди має в собі три компоненти: початок, розвиток і закінчення? Це ті три «кита», на яких тримається будь-яка розповідь і будь-яка історія. Надто ж та, що створюється «для кіно». І відома поетична формула про те, що «гармонію не можна перевірити алгеброю», тут не працює! Виявляється, не тільки можна, але й – треба. Уявімо, що історія, котру ви хочете розповісти глядачеві, від початку і до завершення – дорівнює ста відсоткам цілісної оповіді. Із цих ста відсотків – 25 складова першої частини, 50 – іде на «розвиток» і ще 25 – на фінал. Графічно це виглядає так:

25                          50                         25
––––––I––––––––––––––––––––––––I–––––––

Кожна з цих трьох частин має своє навантаження і виконує свою місію.

Перша частина – «зав’язка» дає всю необхідну інформацію для розвитку сюжету. Це – гарантований гачок для глядача. Вона характеризує все: місце, час дії, жанр твору, головну інтригу, поводження героїв. І робить це максимально динамічно, по висхідній, аби заволодіти увагою глядача з перших кадрів.

Друга частина – «оповідна». Кажучи просто: якщо в першій частині глядач мусить з’ясувати «про що кіно», то в другій розвивається історія під рубрикою «що і як відбувається». Наприклад, якщо в першій частині ми заявляємо ПОДІЮ, то в другій починаємо максимально розвивати її, застосовуючи всі необхідні для цього структурні повороти і каталізатори. ПОДІЯ перетікає в ДІЮ. Іншими словами, герой починає діяти: вирішує проблему. Дія героя просуває сюжет. Аж до останньої – третьої частини.

Третя частина – кульмінаційна – «розв’язка». У добре зробленому кіно кульмінація, як правило, співпадає з фіналом: герой вирішує проблему!

***

Уривок з книжки:

Роздобудько Ірен, Санін Олесь

Кіно на папері. Збірка. – К.: Нора-Друк, 2016. – 288 с. ISBN 978-966-8659-64-5

Ілюстрації Світлани Фесенко.

#кінонапапері