|
Уривок з роману: Артем Чапай "Червона Зона"
R-20
Злiва мене затисла огрядна жiнка, справа я вiдчував гаряче тепло п'ятдесятилiтнього дядька. Вiд нього несло перегаром, з-пiд пахви – пронизливо-кислим запахом поту. Дядько пiдняв руку, тримаючись за поручень над головою. На темнiй футболцi виднiла ще темнiша мокра пляма.
Маршрутка стояла в заторi на Глибочицькій, за трамваєм. Смуги праворуч i лiворуч теж стояли, бо трамвай ширший за машину, а їхали ми мiжряддям базару. Мiкроавтобус iнодi з гарчанням просувався на метр уперед i знову ледь не впирався бампером у трамвай. З колонок, вмонтованих у стелю, звучав гангста-шансон.
– Водiй! Випустiть! – гукнув чоловiк у кашкетi, що стояв у проходi бiля переднiх дверей. Однiєю ногою вiн спустився на приступку.
– Куди, пiд оту вантажiвку? – хмикнув маршрутник.
Перед водiєм хиталася православна iкона богоматерi, що звисала з дзеркала заднього огляду. Над лобовим склом висiли у ряд наклейки:
«Як заплатиш – так поїдеш», «Їжте сємки зi шкаралупою», «Зупинок тута i тама нема», «Ша! Ша прогрiєм i поїдем», «Як тiльки – так зразу», а крайня праворуч вказувала стрiлочкою на сидiння поряд із водiєм: «Мiсце для красивої». По периметру лобового скла пiд чорний гумовий шнур були вставленi монетки в один цент.
– Шофер! Стоїмо ж! – гукнув хлопець у спортивному костюмi.
– Та випустiть! – басом проказала огрядна жiнка біля мене.
– А, хоч пiд колеса, – махнув рукою водiй i потягнувся до двох кнопок.
|
Маркіян КАМИШ
"Літературні читання" на Українському радіо. Ведуча Ніна Герасименко розповідає про книжку 
Mи любимо не те, що бачимо,