|
Написав Антон Кушнір
|
|
 16
Лезо проходить у кiлькох мiлiметрах бiля скронi, i я мимоволi вiдхиляю голову. Помiтивши це, вона спецiально торкається моєї щоки, холодний метал мало не обпiкає шкiру, ще теплу пiсля душу.
- Е-е-е!
- Що ти таке лякане? - пальцi в неї вправнi, але долонi холоднi.
- Та ти ж холодюща як смерть!
У вiдповiдь Ульрiка ще тiснiше зав'язує менi не шиї простирадло, ну я ж казав - злюка злюкою! Демонстративно вiдвертаюсь до завiшаного фотками вiкна.
- А ну не крутись!
- Ги-ги-ги! - Анiка пiдсмiюється зi свого кутка, звiдки вона споглядає нашу боротьбу. Противним низьким голосом, вона так смiється, коли хоче подратувати.
|
|
Детальніше...
|
|
|
Написав Вікторія Горбунова
|
|
Понеділок, 29 серпня 2011, 18:44 |
|
У МIЦНОМУ ТIЛI - ЗДОРОВИЙ ДУХ
Аїд - володар царства мертвих, повелитель душ, похмурий i самотнiй бог
- Треба бути уважним, - Вертер пiдлив менi тягучого нектару зi своєї "коханої" каво-машини. - Уважним у всьому i зi всiма. Люди складаються з помилок. Якщо про них знати - все просто. Можна прорахувати кожен крок, зробити прогноз i все - вони в твоїх руках. Головне - самому не схибити, не помилитися...
Пiдстаркуватий кадебешник фiлософствував уже добру годину, час вiд часу доливаючи менi каву, а собi - коньяк у каву. "Колишнiх ментiв не буває", - цей таткiв жарт, незрозумiлий менi колись, набрав своєї актуальностi саме зараз, коли я, фокусуючи погляд на кактусi бiля монiтора, з розумiнням пiдтакувала своєму екс- шефовi.
|
|
Детальніше...
|
|
Кідрук Максим «Подорож на Пуп Землі», том 2 |
 |
 |
 |
|
Написав Максим Кідрук
|
|
…1 серпня 2009-го, 13:00 (місцевий океанський час), літак «Boeing-767» чилійської авіакомпанії «LAN». Двадцять хвилин до приземлення на острів Пасхи.
Авіалайнер плавно, але впевнено йшов на зниження. Гул турбін трохи стишився, після чого в животі млосно залоскотало, а вуха заклало так, ніби хтось, мов по команді, запхав у них зсередини гумові корки.
|
|
Детальніше...
|
|
Rozdobudko Iren. The Lost Button |
|
|
|
|
Part 1. Denys
It happened at the end of August 1977. . . . I had just turned eighteen then. I was dreaming about fame. And I knew it would come. It wasn’t about some kind of temporary ascent onto a pedestal in the small space where I lived then. It wasn’t about the applause of the audience that forgets you the next day. No. I sensed that some kind of mission was there for me, the mystery of which I needed to solve. But for the time being it was being generated somewhere deep inside me, just as beans had germinated in a damp cheesecloth—we did that kind of experiment in biology classes in school. All thirty-five students grew beans on their windowsills, and after a few weeks brought the results to school. I remember well that my sprout was larger than the other ones. It happened a long time ago, in the sixth grade. But after my experiments, I understood what and how things develop inside me. And I waited patiently. So patiently that I tried not to call unnecessary attention to myself for the time being—since it made no difference to me. For the time being.
|
|
Детальніше...
|
|
|
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 Наступна > Кінець >>
|
|
Сторінка 4 з 4 |
