Нора-Друк, незалежне видавництво сучасної літератури

Украина онлайн

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов

Артем Чапай

Артем Чапай письменник, перекладач, журналіст, мандрівник.

Після знайомства на власній шкурі з гауптвахтою, навесні 2001 під час “України без Кучми” кинув навчання в Академії СБУ. В подальшому здобув ступінь бакалавра філософії в Києво-Могилянській академії. Під час навчання працював офіціантом у нічному клубі, кур’єром, редактором дитячого журналу, перекладав відео для українських телеканалів, був репортером при МЗС.
Артем Чапай був одним із засновників громадського руху “Збережи старий Київ”.
Півтора року мандрував Америкою, заробляючи фізичною працею. Книга про цю подорож, “Авантюра”, вийшла друком у 2008. Друга книжка, “Подорож із Мамайотою в пошуках України”, стала фіналістом конкурсу “Книга року BBC-2011”. Перекладав твори Н. Чомскі, Е. Валлерстайна, Е. Саїда, М. Ганді, Ч. Тейлора.
Оповідання й колонки Чапая публікуються в українських ЗМІ. За оповідання “Один день щастя” й “У вас все нормально?” у 2012 він отримав відзнаку від La Strada-Україна та Інформаційно-консультативного жіночого центру.
У 2013 переміг у міжнародному конкурсі й отримав стипендію Центральноєвропейської ініціативи та Словенської асоціації письменників, під час якої збирав матеріал для наступної книги.

Артем ЧАПАЙ: «Я пишу про те, що пережив сам» PDF Друк e-mail
Написав Інна Ковалишена   
Середа, 08 жовтня 2014, 14:06

Світ ФентезіДжерело: Світ Фентезі, № 9, 2014

Новий роман «Червона зона» Артема Чапая літкритики вже встигли охрестити українським «2041». Дія книги відбувається в Києві, у недалекому майбутньому: світ поділений на безпечні «зелені» зони для багатих і кризові «червоні» для бідних. Головний герой, втікаючи від неправдивих звинувачень, опиняється у горезвісній «червоній» зоні, про яку має лише страхітливе уявлення зі ЗМІ. На презентації книги у Вінниці 20 вересня письменник розповів, що надихнуло його на написання не фантастичної фантастики й коли «червона» зона з’явиться в Україні.

— Пане Артеме, розкажіть про те, як писався роман. Як з’явилася ідея?
— Ідея народилася із двох попередніх книг. Взагалі, першу свою книгу, «Авантюра», я написав, бо мене розпи- рало від вражень, отриманих під час подорожі Америкою. Друга книга теж була написана як підсумок двох місяців мандрівки Україною на мотоциклі. Але залишилося чима- ло того, про що я б хотів розповісти, але, що не увійшло до попередніх книг. З часом з цих фрагментів і народилася «Червона зона».

— А чому ви обрали саме таку назву для книги?

— Я проводжу таку аналогію з війною в Іракові, коли весь Багдад був поділений на контрольовані (зелені) та непідконтрольні (червоні) зони. У моїй книзі зображено подібну ситуацію з поділом суспільства на дуже багатих, що мешкають у зеленій зоні та дуже бідних у червоній, тому й назва відповідна.

— Які були цікаві ситуації в процесі написання?
— У мене було багато ситуацій, коли я дописавши до якогось місця у книзі «зависав» на кілька тижнів, бо уявлення не мав, що писати далі. Але, зрештою, завжди розвисав і продовжував писати. Ще я годинами з картою в руках бродив Подолом та Борщагівкою, вивчаючи маршрут, яким мали пройти мої герої. Мені дуже подобається «Біла гвардія» Булгакова по якій, за словами одного мого друга. Можна складати карту тогочасного Києва, от я й намагався повторити цей подвиг. А ще у другій редакції роману, коли я його перечитував і редагував, я додав одному персонажу маленьку дитину, бо в мене тоді саме народився старший син, Устим. І всі дописи про дитину цього героя, народжені зі спостережень за Устимом.

— Наскільки роман реалістичний? Що є у тексті з вашого особистого досвіду?
— Багато чого. Я намагався писати про те, що пережив сам. Так, наприклад, я справді певний час жив і працював у хлібній крамниці. Мені було 19 років і я не мав де жити, от і мешкав на роботі. Потайки від керівництва, звісно. Багато що в романі запозичено з реалій країн Латинської Америки, наприклад Гватемали. Дещо я дивовижним чином вгадав. Так, наприклад, одного разу, пишучи репортаж у зоні АТО я потрапив в по- лон до наших СБУ-шників, які чомусь прийняли мене за терориста. Звісно, вони в усьому розібралися і відпустили мене. Але до того я мав нагоду переконатися, що описаний мною на перших сторінках роману допит, майже нічим не відрізняється від реального.

— І огороджені міські квартали запозичені з реальності?
— Звісно. Я бував у Лос-Анжелесі і бачив там подібну ситуацію. Йдеш собі бідними, обідраними вуличками і тут — хоп! Стіна, а за стіною фонтанчики, пальми і багаті маєтки.

— Вашу книгу часто порівнюють з «1984» Орвелла. Як ви це прокоментуєте?
— Я дуже люблю Орвелла, це один з моїх улюблених письменників. І його «1984», звісно, дало поштовх до написання «Червоної зони». Але Орвелл описує тоталітарне суспільство, а я прагнув показати суспільство, що називає себе демократичним. Це і справді демократія, але демократія перекручена і скалічена.

— Якщо ці аналогії правдиві, хай і частково, то ким є мешканці Червоної зони? Далекими від політики пролами, ізгоями чи бунтарями?
— Пролами, хоч у романі їх називають арниками. Взагалі я ставив за мету написати книгу про звичайних людей, таких як ми з вами. Більшість українців недалеко відійшли від межі бідності, а будь-яка екстремальна ситуація кидає їх за цю межу. Я б сказав, що «Червона зона» — це роман про сучасне суспільство, доведене до межі.

— Головний герой втікає із зеленої зони в червону. А зворотній рух у світі роману можливий?
— Теоретично так. Але й у нашому суспільстві теоретично кожен може стати олігархом, тоді як на практиці це майже неможливо.

— Ваш роман – про недалеке майбутнє. А наскільки віддалений від нашого часу рік дії твору?
— Не так вже й віддалений. Я відтворив з деякими відмінностями саме теперішній світ, тож умовний час дії — 2056 рік, а місце дії — Київ. — Скажіть, будь ласка, навіщо, на вашу думку, потрібні твори жанру антиутопії?
— Я б не назвав свій роман антиутопією. Я взагалі недо- люблюю жанрову літературу і намагався у книзі досягти змішання жанрів. Тут і антиутопія, і екшн, наукова і соціальна фантастика, і навіть любовний роман. Для мене у цьому питанні взірець Чехов, більшість творів якого взагалі не піддаються жанровій класифікації.

— І все ж , з якою метою був написаний ваш роман?
— З самого початку мети було дві. Попередження — бо теперішня ситуація з поділом суспільства до добра не доведе; і розвага — бо, як на мене, книга повинна розважати читача, йому не повинно бути нудно в процесі читання. Тому я намагався не затягувати сюжет і додав чимало того, що називають економ. Напевно, у цьому є певний вплив голлівудських фільмів, мені подобається як вони тримають глядача в постійній напрузі. А от що мені не подобається в голлівудських бойови- ках, так це їх поділ персонажів на суто позитивних і негативних. Я у своїй книзі намагався не робити таких однозначних розмежувань і більшість моїх героїв самі по собі — хороші люди. От лише найстрашніші державні машини складаються саме з хороших, добрих людей, які в масі раптово перестають бути людьми.

— Чи є у вас якісь плани на наступну книгу? Може візьметеся за дитячу літературу?
— Ну дитячу книгу я поки написати не зможу, мої діти ще малі. Тому я можу написати хіба немовлячу. Але немовлята книжок не читають, то доведеться вигадувати щось інше.