Нора-Друк, незалежне видавництво сучасної літератури

Украина онлайн

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов

"Письменниця, як піарщик, добре знає, про що пише" PDF Друк e-mail
Написав omiliya   
П'ятниця, 18 липня 2014, 15:07

Соколян Марина. Серце гаарпії. ОбкладинкаДжерело: omiliya.blogspot.com

Цей роман міг пройти повз мене, як багато інших, навіть десятки з тих, які я не дочитала у 2013 р. Насамперед через мову. На початку книги письменниця прагне писати гарно й заковиристо, видовбувати рідковживану лексику. І якщо у Любка Дереша, про якого я нещодавно писала, лексичне багатство тексту є органічним і легким для прочитання, то Марині Соколян це дається тяжче. Здавалося, я плуталася між рядками, як хіп-хопер у надто довгих шароварах.

Але рік 2013 р. неухильно добігає до кінця і вимагає позавершувати розпочате, або ж назажди розпрощатися із надією прочитати книгу. Я зробила другу спробу - і, несподівано для себе, втягнулася.

Отже, точка відліку подій, про які йде мова у романі, - це приїзд до села такої собі Ярослави Немирович, молодої жінки, яка стала свідком вбивства. Вона прагне спокою, переживає переоцінку того шляху, який пройшла останні п'ять років, але допитливий розум не дає їй всидіти на місці. Таким чином головна героїня починає розслідувати загадкову справу, яка трапилася рік тому у селі.

Сюжет розвивається у трьох площинах почергово: у теперішньому часі (село), в минулому (від дитинства до причин втечі з столиці), й між цим до читача та героїні промовляє совість самої Ярослави. Якесь друге "Я", позитивне, світле і пухнасте.

Перша сюжетна лінія, попри свою детективну складову мене не вразила. Як на мій смак, не вистачило якоїсь родзинки. Надто прісно і сіро.

Монологи Совісті теж не зачепили за живе. Наратив, взагалі, рідко коли буває цікавим.

А ось історія перетворення провінційної дівчинки у "столичну гарпію" під керівництвом "упиря" Володимира Франка справді захопила. Знову ж таки з одним але - окрім посилань на епізоди з нещасливим дитинством. Не розчулило. Втрата батька, злигодні 90-х, відсутність контакту з матір'ю - це все надто банальні речі. Мені здалося, що письменниці не вдалося внести у ці сюжети елемент унікальності й новизни.

Попри це, десь з другої третини роману, я, як читачка, розкочегарилася. Окремі епізоди змушували навіть по-справжньому співпереживати. (Що досить рідкісне явище в українській сучасній літературі. Як на мій погляд, як правило, письменник, тримає свій твір на дистанції до читача...)

Дуже вдало, не нав'язуючи своє бачення, письменниці вдалося показати психологію чоловічих персонажів, коханих Ярослави, - Михайла і Влада. Хоча, шкода, що по-суті в романі відсутній справжній позитивний сильний чоловічий герой...

Звичайно, родзинкою книги є розкриття маніпулятивних технологій у бізнесі, рекламі, житті. Письменниця, як піарщик, добре знає, про що пише.

Суб'єктивне враження: цілком стравний роман.

Резюме: 4/5.