Нора-Друк, незалежне видавництво сучасної літератури

Украина онлайн

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов

Банер
Інструкція до життя від Юрія Макарова PDF Друк e-mail
Написав Олександр Ткаченко   
Неділя, 01 червня 2014, 22:28

Джерело: Укр.Літ

Юрій МакаровЗа чверть десята. Читацький клуб. Тверда обкладинка. К.: 240 с., 2013.

«Звички замість вражень, досвід
замість думок, і попереду самотній вечір»

Читаючи його книги, існує ризик потрапити до пастки нерозуміння щодо співіснування в ньому двох персон: творця серйозного інтелектуального журналістського продукту з автором розважальної прози. Власне формулюванням «розважальна проза» користується сам автор, говорячи, що він не новий Лєв Толстой. Отже, й оцінювати його останній чи то роман, як пише видавець на обкладинці, чи то повість, як говорить сам письменник, варто без надмірних закидів. Принаймні спробувати зробити це бодай інтонаційно.

«За чверть десята» – остання книга відомого українського журналіста та телевізійника Юрія Макарова, яку видавництво «Нора-Друк» тиражувало тисячним накладом напередодні 20-го Форуму видавців у Львові. Багато хто вже й не пригадує хто такий Макаров, коли чує прізвище, але голос його, як справжня візитівка, одразу ж провокує до слів «О, то це він працював на телебаченні!». Можливо, саме в такій первинності асоціацій ховається пояснення стилістики творів Макарова, які є, немов, письмовим переказом кіна. Що ж до нового роману, то це історія літньої людини, яка потрапляє на роздоріжжя та стає перед життєвим вибором. І напевно, переважна більшість людей, які опиняються в аналогічній ситуації, обирають шлях, над яким майорить вивіска «Готуватися до смерті». Тоді як персонаж Макарова завдяки особливостям характеру, але вірогідніше через обставини, отримує нову молодість.

Назва роману, як ви вже напевно здогадалися, також символічна: нібито вже й пізня година, але начудити ще є час. Воно так і відбудеться, адже головний герой зможе грати поза правилами та ігнорувати такі, здавалося б, фундаментальні речі як сила тяжіння та опір матеріалів (технарі за освітою вже певно нагострили вуха).

«Коли весь час вийшов, не поспішай, не згортайся – навпаки,
продовжуй докладати зусиль, доки не вимкнуть світло»

Отже, Микола Павлович – центрова персона повісті, шістдесятип’ятирічний філолог, викладач англійської мови на пенсії, якому адміністрація залишила декілька годин в університеті суто задля порядності. Його дружина померла, а донька вже давно виїхала до США. Микола Павлович залишився сам. Отака от невесела, на перший погляд, картинка. Але далі відбувається справжня сенсація програми типу «Битва екстрасенсів» – наш герой стає повноцінним носієм семантичного значення цього слова (герой – ідеальний носій надзвичайної сили), отримавши супер-здібності. Його прокльони та словосполучення «а хай би тобі…» чи «а що б ти…» починають справджуватися. Усе в найкращих традиціях американських коміксів. Але, напевно, Юрію Макарову здалося замало такого кроку для пробудження життя в Миколі Павловичу, і автор вирішив додати любовну лінію. Та ще й яку, у вигляді молодої студентки! От тепер повний набір, тож час вирушати у подорож дорогами сюжету. Але не варто поспішати, бо подієвість книги є бідненькою та мало насиченою. А справу ж ми, наче, маємо з розважальною прозою. Ситуацію рятують постійні камбеки головного героя у минуле. Можна навіть намалювати таку аналогію, де книжка «За чверть десята» – це такий собі ставочок повний риби. Приходить до водойми Юрій Макаров, а замість черв’яка нанизує на гачок будь-яке слово, закидає наживку та починає рибалити. Микола Павлович за такої чудернацької містифікації є карасем, що бачить та проковтує приманку. І от допоки триває політ Миколи Павловича із води на берег, доти ми в книжці читаємо про черговий спогад головного героя. Коли ж Юрій Макаров тримає в руці рибину Миколу Павловича, то щось щемить в його душі (або ж розчулює малий розмір карасика?), і він відпускає його ще поплавати. І так це повторюється майже до останньої сторінки. Ледь чи не всі спогади стосуються по́ступок або мовчання Миколи Павловича перед можливими неприємностями за часів його радянського життя. Тут надзвичайно влучними є слова Юрія Макарова про те, що його персонаж є уособленням генерації людей, які не наважувалися на вчинки через вади характеру.

Попри, здавалося б, велику увагу до зображення головного героя, постать Миколи Павловича не викликає співпереживання. Не полишає думка про штучність творіння, його неприродну пластиковість. Надто легко він сприймає усі людські жертви від спричинених його прокльонами катаклізмів. Дистанціювання від осмислення провини відбувається напрочуд органічно, так, ніби маємо справу з хворим соціопатом, а не з високо інтелігентною та моральною людиною. Авжеж, тут можна згадати про фірмове для наших широт старече озлоблення, проте Юрій Макаров неодноразово, думками головного героя, спростовує таку можливість.

Однак, порівнюючи цей твір із попередньою повістю Юрія Володимировича, має місце який не який, але все ж прогрес у вибудовуванні персонажів через подієвість. Справа в тім, що в книзі «Геній місця» образ головного героя будувався за рахунок його власних про себе думок. І як на мене, це важлива характеристика авторських вмінь. Значно легше голосом героя описати хто він є і як його сприймати, значно важче поставити його у такі ситуації, де б насамперед за нього говорили його вчинки. У «За чверть десята» Макаров нарешті, коли не коли дає читачу можливість аналізувати описане, робити власні висновки.

«Нам ця влада ні до чого, ми не так уже й багато від життя хочемо…

А маємо, якщо чесно, набагато більше, ніж розраховували.»

Упродовж сюжету Микола Павлович змінюється та робить вагомі для свого життя висновки. Проте відбувається це картонно та штучно. Повість Макарова дивним чином майже не викликає емпатії. Усе зображене читається та сприймається з дивною відстороненістю. Попри всі описані переживання, їхньої сили часом не вистачає навіть на героя. А про читача в такій ситуації й говорити нічого. Можливо, це пов’язано з тією раціональністю, що характерна для стилю письма автора, адже гострі ситуації він здебільшого піддає осмисленню та аналізу. Загалом, повість Макарова малює картинку, коли головний герой сидить у позі античної скульптури, підперши кулаком підборіддя, думає, і думає, і думає. А коли він усе пережує в голові, то підводиться вже зовсім новою людиною. І навіщо створювати для Миколи Павловича стресові ситуації, коли він такий ідеальний?..

Щодо мови тексту, то вона є цілком зрозумілою та не перенасиченою складними словами. Однак, інколи розуміння суті написаного залежить від обраної автором інтонації чи то семантичного значення слова у його первинному, позажаргонному значенні. Але пристосування до Макарівських інтонацій відбувається швидко та безболісно. Дивують прості діалоги, які майже не несуть у собі змісту, а стосуються обговорення побутових дрібниць.

Загалом, найновіший роман-повість Юрія Макарова «За чверть десята» – це відтворена мудрість інтелігентної людини, яку не можна назвати просвітницькою, але яка є осмисленим результатом набутого досвіду. Книжка несе у собі питання відповідальності за отриману владу та пропагує продовжувати жити не прив’язуючись до віку. Читається просто та легко. Не навантажує, але й особливо не сприяє розумовій праці. Тобто, саме в такому ракурсі найновіша повість Макарова є розважальним чтивом на один вечір. Тому рекомендувати чи ні потенційному читачеві «За чверть десята» не наважусь, адже цей вибір варто робити, перш за все, відштовхуючись, від мети Вашого читання.

P.S.
Достатньо тривалу частину оповіді Микола Павлович планує витончений прокльон на президента, аби принизливо покарати «гаранта» без можливості реабілітації та іншим вельможам на замітку. У тексті головний герой полишає цю затію, возвеличившись над власними поганськими задумами. Білі рукавички лишаються такими ж білими. Але цікаво, чи міг би читач розраховувати на інший розвиток ситуації, якби Юрій Макаров писав роман після подій зими 2013-2014 рр.?