Нора-Друк, незалежне видавництво сучасної літератури

Джерело: Українська правда. Життя. Книжки жовтня: Рябчук, Дереш і французьке виховання

Жовтень - добра пора для дочитування недочитаних за вересень новинок. Цього місяця "Українська правда. Життя" опановує новий роман Юрія Макарова в новому легальному електронному форматі, читає добрий нон-фікшн і незвичного Любка Дереша.

Микола Рябчук. Попереднє життя (Газета по-українськи, Нора-Друк)

Контекст:
Контекст насправді ви вже знаєте - з нещодавнього інтерв’ю з Миколою Рябчуком.

Вже протягом 5 років Микола Рябчук пише щотижневі колонки для "Газети по-українськи". Це непогана письменницька фізкультура. В результаті регулярних занять таким от спортом і вийшла книжка "Попереднє життя".

Звісно, це видання продовжує і підтверджує тренд на друк публіцистики під книжковими палітурками.

На згадку одразу спадає окрема серія есеїстики-колумнітики від "Граней-Т" і серія перекладної есеїстки-публіцистики у "Темпорі".

Також одразу якось згадується давній жарт про те, що в сучасній українській літературі називають "есеєм" усе, що ним не є.

Поіменно з числа авторів таких книжок можна пригадати, звісно ж, "З мапи книг і людей" нещодавньої лауреатки "Angelus" Оксани Забужко, "Аби книжку" Олександра Бойченка, "Письмо з околиць" Анатолія Дністрового, "Одної і тої самої" Тараса Прохаська та багато інших. Тут наперед перепрошую, якщо не згадала когось великого – список в кожному разі буде довгим і різноманітним.

"Попереднє життя" від цих книжок відрізняється тим, що цілісність концепції була наявна ще до того, як колонки уклались у книжку. Фото Сергія Старостенка, "Газета по-українськи"

Що мені сподобалося:
Власне оця концептуальна прозорість. Микола Рябчук, хоча на презентації й жартував, що не хоче виконувати роботу критиків, таки пояснив, що структурно кожна його колонка подібна до новели. Чи то пак до анекдоту - в значенні "випадок з життя".

Також було одразу ж визначено обсяг – одна сторінка тексту.

Звідси й головна чеснота книжки – прозорість та стрункість письма та певна афористичність висловлювання.

Ці тексти легко читати та можна переказувати. Як на мене, оптимальне рішення для "швидкого" читання.

Також мені дуже подобається, як це книжка резонує з нещодавньою американською прем’єрою – збіркою текстів колумніста "Vanity Fair" Джеймса Волкота. Про цю книжку критики пишуть, що вона дозволяє здійснити таку собі мандрівку в часі та згадати про забуті фігури мистецького (і не тільки) життя.

Для мене читання "Попереднього життя" було чимось дуже подібним.

По-перше, спостереження за процесом показує, що в українців короткувата історична пам’ять. І події 5-річної давності виглядають як якась сива давнина.

По-друге, Микола Рябчук щедро розсипає своїми текстами згадки про численні фільми та книжки. На мою думку, це цікава мандрівка особистою історією мистецтва by Рябчук.

По-третє, мені, як і всякому українському заполітизованому читачу, неймовірно цікаво говорити на політичні теми. І тому тексти Рябчука, коли їх зібрати докупи під палітуркою, дають можливість побачити, як суто житейські історії віддзеркалюють нашу політичну проблематику.

По-четверте, ще піврецензії на себе розказав особисто Микола Рябчук. І його автокоментар можна прочитати в свіжому інтерв’ю.

В чому я сумніваюся:
Я не впевнена в правильності структурування текстів. Їх структуровано за суто хронологічним принципом. Можливо, більш концептуальний (чи тематичний) підхід був би доречнішим.

Хоча не можна заперечувати, що в наявному варіанті читання "Попереднього життя" перетворюється на своєрідне реаліті-шоу. Можна читати та стежити за формуванням, формулюванням та оформленням низки ключових ідей у збірці.

І така "кухня" є для мене найбільш цікавим внутрішнім сюжетом збірки.

Думаю, книжка точно сподобається фанам Миколи Рябчука, любителям жанру "колонка" та всім, хто цікавиться історією сучасної України, культурою її повсякденного життя… і всім, хто любить читати.

...