Нора-Друк, незалежне видавництво сучасної літератури

Анна БАГРЯНА

Анна Багряна — поет, прозаїк, драматург, перекладач.
Народилася 1981 р. у м. Фастові Київської області. За освітою — філолог (закінчила Київський Національний університет ім. Т. Шевченка).
Авторка поетичних книжок: «Суцвіття слів» (Київ, 2000) , «Поміж бузкових снів» (Київ, 2002), «Між богами і нами» (Київ, 2005), «Інші лінії» (Київ, 2008), «Мандрівка линвою» (українсько-польське видання у співавторстві з Войчехом Песткою, Львів-Радом, 2008), роману «Етимологія крові» (Київ, 2008), книги оповідань для дітей «Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько» (Київ, 2010), лібретто до мюзиклу «Глорія» (Донецький національний академічний український музично-драматичний театр, 2010), а також низки оповідань, новел, драматичних творів, опублікованих в літературних часописах, альманахах та антологіях.
Твори перекладені багатьма мовами.
За роман «Етимологія крові» була нагороджена Міжнародною україно-німецькою премією ім. О. Гончара та ІІІ премією конкурсу «Коронація слова – 2008».
Лауреат Міжнародного літературного конкурсу СФУЖО ім. Марусі Бек (Канада, 2009).
За книгу перекладів вибраних поезій Елисавети Багряної отримала нагороду «Срібне перо» (м. Варна, Болгарія, 2009).
Книги: «Дивна така любов»«Дошкуляка»

Фото: Ігор Жук. Львівський тиждень моди, 03.04.09.

Украина онлайн

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов

Анна Багряна: письменницькі спогади PDF Друк e-mail
Середа, 24 квітня 2013, 00:00

Анна БагрянаЛауреат конкурсу "Коронація слова" Вікторія Гранецька на власному сайті веде "спецпроект" "Письменницькі спогади", де в міні-інтерв'ю відомі (і не дуже) українські автори розповідають історії про початок свого творчого життя.

Нижче читайте "Спогади" від Анни БАГРЯНОЇ.

Змалку я відчувала страшенне задоволення від самої можливості щось створити – намалювати, написати, вигадати якусь історію, сплести, змайструвати, зробити своїми руками якусь іграшку. Я виросла поза містом, неподалік від лісу, серед таємничої природи – мабуть, це сприяло розвитку бурхливої уяви й образного мислення. У шість років, коли пішла до школи, почала писати невеличкі поетичні та прозові замальовки, казки про тварин і різних фантастичних істот. Дуже скоро навчилася користуватися татовою друкарською машинкою, тож друкувала написане, малювала ілюстрації, складала все це в книжечку, скріплювала степлером й роздавала такі «книжечки» родичам замість привітань.

 

До книжок у мене взагалі було якесь особливе ставлення. Вони здавалися мені ледь не магічними істотами, з якими потрібно поводитися дуже обережно. Читала я при цьому багато, в основному пригодницьку літературу – те, чого не було в шкільній програмі. Окрім того, батьки передплачували нам із сестрою чимало дитячих газет і журналів.

У школі я дуже любила писати твори, особливо на так звані «вільні» теми, де можна було максимально проявити свою фантазію і творчі здібності. Зазвичай учителі ставили ці твори в приклад іншим учням і потім забирали до своїх архівів. Щоправда, одного разу стався прикрий випадок. Вже в старших класах на уроці зарубіжної літератури ми писали якийсь черговий твір. Як завжди, я впоралася з цим завданням ще до закінчення уроку. І мої сусідки по парті почали просити в мене «підглянути». Зошит розгулявся по класу. У підсумку на вчительському столі опинилося п’ять чи шість однакових творів. І, хоч учителька чудово знала, хто є справжнім автором, поставила нам усім по «двійці». Так вона вирішила покарати моїх однокласників за те, що списували, а мене – за те, що дала їм списати.

Віршувати я продовжувала і в старших класах, щоправда, нікому не показувала написаного. З років десяти-одинадцяти вже точно знала, що хочу вступити до КНУ ім. Т.Шевченка на філологічний факультет. При цьому мрії стати письменницею у мене не було. Спершу хотіла бути просто вчителькою української мови та літератури, пізніше, вже ближче до закінчення школи, вирішила, що вчитель – професія не для мене, краще працювати журналістом. Ну, а після вступу до університету почали потроху пробуджуватися і письменницькі амбіції… Вже на першому курсі набралася сміливості й віднесла добірку своїх поезій у «Літературну Україну», через рік її надрукували. Потім було видання поетичних збірок, перші презентації, прийняття до НСПУ. Окрім поезій, я почала писати і п’єси, які друкувалися в антологіях та альманахах сучасної української драматургії. Але, мабуть, по-справжньому відчула себе письменницею, коли у 2008 році вийшов мій перший роман «Етимологія крові», а якщо точніше – коли цей роман переміг одразу в двох анонімних конкурсах: «Коронації слова» та «Смолоскипі», а потім ще й був відзначений Міжнародною українсько-німецькою премією ім. О. Гончара. Це додало мені впевненості у тому, що роблю, а також відповідальності перед своїми читачами – теперішніми і майбутніми.