Закарпатська діаспора в Сербії стає ближчою |
Написав Оксана Чужа |
Середа, 09 січня 2013, 14:39 |
Джерело: Буквоїд «Я їхав за красивою легендою. За міфом про далеких родичів. Які два з половиною століття тому переселилися з Карпатських гір до Паннонської долини – межиріччя Дунаю і Тиси майже при місці їхнього злиття. І протягом віків не розчинилися в часі та просторі. Зберегли себе навіть краще за нас, оскільки аби вижити серед інших народів, мусили законсервуватися», - так розпочинається новий «роман-подорож у часі і просторі» Олександра Гавроша «Блукаючий народ». 300-сторінкову книжку про найдавнішу українську діаспору в Європі, оздоблену 70 ілюстраціями, вже з успіхом презентували в Ужгороді, Пряшеві та Львові. На черзі - презентація в Києві. Про унікальність цього видання, що вийшло недавно у видавництві «Нора-Друк» у серії «Мандри», - у нашій розмові з відомим закарпатським журналістом і письменником. - Пане Олександре, як виникла ідея написання книжки про українську діаспору в Сербії? Від 17 січня 1751 року, відколи русинам-українцям Угорщини дозволили оселитися у нещодавно прилучених до Австрійської корони південних земель, минуло вже 260 років. Вони прийшли на терени між Дунаєм і Тисою при місці їхнього злиття ще з назвою «руснаки», а свою мову називали «руською». З того часу чимало води потекло у Чорне море, але свою ідентичність вони зуміли зберегти. Нащадки тих двох-трьох тисяч переселенців із історичного Закарпаття досі живуть у Воєводині, хоча вже не має ні Габсбурзької монархії, ні Угорського королівства. - І скільки їх там нині? - Ви вважаєте їх найстарішою українською діаспорою? - А чому так склалося? Саме останньому - відомому вченому, фольклористу, етнографу довелося мовити про руснаків вагоме слово. У 1897 році Володимир Гнатюк здійснив кількамісячну експедицію у Воєводину. Свої записи фольклору і дотичні міркуванні він видав у п´ятьох томах у Львові. Це була перше фахове дослідження про руснаків тоді ще Південної Угорщини. Однак наступні історичні катаклізми, Перша світова війна, розпад Австро-Угорщини призвів до того, що воєводинські руснаки опинилися в Югославії, відрізані від свого народного кореня кількома кордонами. - Це позначилося на їхньому житті? Аякже! Адже доти вони жили в одній державі разом із закарпатцями, галичанами і буковинцями. А тепер опинилися на цілковитій самоті. Віддаленість від основного національного материка призвела до консервування і подальшого витворення помітних особливостей у придунайських руснаків. Від 1918 року вони стали жити своїм особливим політичним і культурним життям, зумовленим зовсім іншими обставинами, ніж ті, в яких перебували їхні далекі родаки на Закарпатті та Пряшівщині. Одним із наслідків цього стало утворення своєї літературної норми, яка суттєво відрізняється не тільки від загальноукраїнської, але й від закарпатських діалектів. - І Україна про них знову забула? Єдиною книжкою, що вийшла в радянській Україні про найдавнішу нашу діаспору, став збірник оповідань «Там, коло Дунаю» із творами сімох руснацьких авторів та передмовою Олекси Мишанича. Видання побачило світ у 1976 році в ужгородському видавництві «Карпати» невеличким, як на ті часи, накладом - 15 тисяч примірників. - Невже навіть у часи незалежності про руснаків не згадували? - Тому ви вирішили податися до Воєводини? - Чому така несподівана назва - «Блукаючий народ»? - На вашу думку, що треба ще зробити для популяризації нашої найдавнішої діаспори? Також слід перевидати окремою книжкою статті Володимира Гнатюка, що містять спостереження про воєводинських руснаків сторічної давності, та видати збірник публікацій Олекси Мишанича про руснаків Воєводини. Це все є готовим і не потребує навіть перекладу. Ясна річ, слід готувати подальші переклади українською мовою із руснацької літератури. (На сьогодні маємо тільки три невеликі збірники, а 15-тисячна діаспора має до сотні письменників. Причому, дуже цікавих). І, ясна річ, слід перекласти літературознавчі праці найбільшого інтелектуала воєводинських руснаків -- академіка Юліана Тамаша. Зокрема, його концептуальні праці «Історія руснацької літератури» та «Українська література між Сходом і Заходом». - Ви ще плануєте повернутися до «руснацької» тематики? |