Нора-Друк, незалежне видавництво сучасної літератури

Украина онлайн

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов

Таки трапляються пророки і у своїй Вітчизні! PDF Друк e-mail
Написав Dmytro Bondarenko   
Вівторок, 08 січня 2013, 11:19

Терлецький Валентин Джерело: група "Моя книга"

Валентин Терлецький, роман «Хмарочос». Я прочитав цю книжку вже якийсь час назад. Та за браком часу все ніяк не міг про неї відписатися. Зараз надолужую. Бо висловитися щодо неї вважаю дуже важливим.

Справа в тому, що тривалий час в Україні не було резонансних книжок, або принаймні таких-сяких бестселерів. Тираж у дві тисячі – що у новачків, що у патріархів, звична права. І дискусії навколо тих книжок майже ніколи не виходили за вузькі кола літтусівки. Потім резонансні твори все ж з’явилися. А з ними і значно більші наклади. Але давайте глянемо прискіпливіше, що це за книжки? «Чорний ворон», «Музей покинутих секретів», «Солодка Даруся»… Так, в центрі уваги тут українська історія. І здається, немає жодної іншої теми у нашій літературі, яка б могла так привернути увагу пересічного українського читача, як ця ж вітчизняна історія. Навіть Андрій Кокотюха, відомий адепт детективів і трилерів на сучасну тематику, таки не втримався і теж написав свій історичний роман «Червоний», який в успішності серед читачів здається таки перевершить всі попередні Андрієві твори.

Що ж, цілком зрозуміло, що в нашій країні, де трактування минулого країни постійно змінюється, залежно від влади, історична тематика завжди буде на вістрі уваги.

В Україні, жорстко розділеній навпіл ідеологічно, видавцям можна не витрачатися на рекламу своїх виробів. Досить лише щоби про книгу відгукнулася сторона з протилежного табору.

Щойно відомий українофоб Табачник брякнув щось негативне про роман Шкляра – як той одразу ж взлетів до топ-продажів. Щойно розгнівані рухівці спробували набити морду Олесеві Бузині за його «Вударлака Шевченка» як одразу продажі цієї книги зросли на декілька нулів.

Отже виходить щоби в Україні випустити успішну книгу – треба писати лише про історію? (Звичайно є ще приклад жіночих творів про сучасність Люко Дашвар, але попри те, що їх видано і продано уже декілька сотень тисяч – вони ніяк не «гримлять» у суспільстві. Люди їх і читають і все. Ніякої дискусії або суспільного обговорення навколо них не відбувається.) А як щодо того щоби спробувати описати наше можливе майбутнє? І я маю на увазі не фантастику. А такі собі спроби, коли аналізуючи теперішню ситуацію в Україні письменник художнім способом намагається спроектувати дуже-дуже близьке наше майбутнє. Щось із подібного до цього мені траплялися лише уривки з роману донецького автора Дмитра Білого, де відбуваються події, коли Росія таки приєднує Східну Україну до себе, і на цій території починає діяти УПА Східної України. Є також досить відомий твір Павла Солодька «Четверта революція». Обидва твори досить непогані і цікаві з художньої точки зору, але все ж таки дуже апоплектичні і фантастичні. Надто зважаючи на сьогоднішні сумні реалії. В романі ж Валентина Терлецького немає військових протистоянь і кровавих зіткнень. Все дуже мирно, тихо… і страшно.

Коли після приходу до влади цілковито демократичним шляхом нового президента, він починає «закручувати гайки» і зокрема в культурі. І тут просто дивуєшся пророчому таланту Валентина Терлецького! Адже судячи з усього він написав свій «Хмарочос» ще декілька років тому, коли теперішня абсурдна ситуація у вітчизняній освіті і культурі здавалася просто неможливою. А виходить, що все ті жахи, які описані у його романі і придумані автором раніше - тепер просто відбуваються з прикрою точністю і мовби за його спеціально складеним розкладом!

І це все мимоволі вражає.

Терлецький пише прозу нормальним класичним сюжетним способом. Читається все цілком поживно. Десь хтось можливо у тексті зауважить якісь огріхи у власне написанні, комусь в деяких місцях твір може видатись трохи розтягнутим. Але…

Сміливість обраної теми і просто дивовижна пророчість твору значно перевершує усі його можливі недоліки. І можна твердо заявити. «Хмарочос» - це безперечний успіх автора. Браво, Валентине!

Dmytro Bondarenko