Нора-Друк, незалежне видавництво сучасної літератури

Украина онлайн

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов

Кідрук Максим «Подорож на Пуп Землі», том 2 PDF Друк e-mail
Написав Максим Кідрук   

…1 серпня 2009-го, 13:00 (місцевий океанський час), літак «Boeing-767» чилійської авіакомпанії «LAN». Двадцять хвилин до приземлення на острів Пасхи.
Авіалайнер плавно, але впевнено йшов на зниження. Гул турбін трохи стишився, після чого в животі млосно залоскотало, а вуха заклало так, ніби хтось, мов по команді, запхав у них зсередини гумові корки.

 

Пакси[1] заворушилися. Вмить салон 767-го обернувся на розтривожений мурашник. У якийсь момент я став переживати, що літак перевернеться у повітрі: майже всі пасажири наперли на правий борт, намагаючись протиснутися до ілюмінаторів. Стюардеси гасали туди-сюди, марно намагаючись уговтати розбурханий народ. Утім, робили вони це якось непереконливо: певно, дівчата давно вже звикли, що пасажири цього рейсу при наближенні до пункту призначення починають дуріти і поводитись неадекватно. Отож, за кількадесят секунд половина салону немов рибки-липучки присмокталися до правого борту літака і нетерпляче очікували появи загадкового Рапа Нуї. Нам із Яном пощастило: наші місця знаходилися якраз коло ілюмінаторів правого борту, тому нам не потрібно було лізти нікому на голову, щоб побачити острів.

 

Однак — горизонт пустував. Те Піто о Те Хенуа, неначе всесвітньовідомий оперний співак, навмисне затримував свій вихід на сцену, аби ще більше розігріти, розхвилювати й уразити глядачів.

Погода того дня видалася славною. Вітру майже не було, про що свідчила відсутність великих хвиль. З такої висоти тихоокеанська гладінь скидалася на велетенський, відполірований до блиску сталевий лист, в якому, мов у дзеркалі, розпливчасто відбивалися нечисленні розтріпані хмарки.

Знизившись до трьох тисяч футів (далекомагістральні літаки у салоні мають монітор, на якому допитливим паксам демонструють поточне положення літака, його висоту та швидкість), авіалайнер продовжував летіти прямо. Через кілька хвилин «Boeing» зробив плавний лівий поворот і пішов далі на зниження, настовбурчивши спойлери[2] на крилі.

Аж раптом хтось заверещав у салоні першого класу. Вікна «першокласників» знаходяться ближче до носової частини літака, тому їм, зрозуміло, видніше, що там попереду. Потому крізь весь літак, від кабіни пілотів аж до крісел стюардес у самому хвості, пронеслася хвиля бурхливого збудження, що наче віяння свіжого бризу оживило заціпенілих людей. Коли наелектризований хмільний потік докотився до мене, я відразу побачив його! Крихітний шматок сіро-зеленої безлісої землі, що сором’язливо ховався за товстим дирижаблем-хмарою далеко попереду літака.

«Боже, який він маленький!» — стало першим, що зринуло в голові. (Щоправда, в дійсності замість «Боже!» в моїй макітрі пронеслися зовсім інші слова, більш підходящі для чувака, який за півтора місяці натоптав шість тисяч кілометрів Південною Америкою; однак у книжках, мабуть, щоби не травмувати високоморальних та гарно вихованих читачок, у таких місцях завжди пишуть «Боже!».)

Острів таки справді видавався маленьким, немов іграшковим.

— Чорт забирай, — сказав я Янові, — я думав, він хоч трохи більший!

Чех не відповів. Він був зайнятий налаштуванням камери, готуючись знімати історичний момент посадки на рапануйську землю.

Пілот тим часом завершував останні приготування до приземлення, висунувши закрилки на повну. Літак трохи хитало: скинувши швидкість, він став більш чутливим до бокових повітряних потоків. За хвилину насичений шум під днищем сповістив про випуск шасі, і я прикипів до вікна. Острів лежав переді мною, мов на долоні. На північному-сході та в центрі чітко проступали два похилих конуси — залишки давно згаслих вулканів, які три мільйони років тому підняли острів з дна океану. Ще один такий конус мав бути на півдні, але я зі свого місця не міг його бачити. Над північною частиною острова пропливали низькі, мовби розплюснуті, кучугури сіруватих хмар.

Капітан лайнера дав по радіо останнє оголошення, запрошуючи всіх зайняти свої місця; пасажири слухняно порозсідалися по кріслах.

Острів розростався на очах. Я вже розрізняв білу нитку пінястого прибою, що звивалась вздовж скелястого берега, поодинокі деревця на прибережних пагорбах, оточені ріденькими скупченнями кущів. Спливло лиш кілька секунд, і берегова лінія зникла — «Boeing» опинився над землею. Ще за мить коліщатка шасі пронизливо вискнули, торкнувшись бетону, і 767-ий, плавно покачуючись, покотився посадковою смугою. Ми пронеслись повз кілька невисоких пагорбів, густо зарослих травою, за ними вигулькнула диспетчерська вишка аеропорту — кумедна боката споруда не більше десяти метрів у висоту, а потім проступили безлісі прерії центральної частини острова.

В салоні залунали оплески — пасажири дякували льотчику за м’яку та впевнену посадку, — і зазвучала приємна музика. Коли літак зрештою загальмував, почавши повільно, ніби морж на лежбищі, вирулювати на стоянку, увімкнулося радіо, і стюардеса приємним голоском повідомила:

— Пані та панове, ми раді вітати вас на острові Пасхи…

Знаєте, зрідка дівчата кажуть мені компліменти, іноді окремі з них мають необережність признаватися у коханні, але, присягаюся, за все своє життя я не чув кращих слів, які б злітали з дівочих уст.


[1] Сленгова назва пасажирів авіалайнера, вживається переважно поміж пілотів. Від англ. PAX — міжнародної абревіатури на позначення пасажирів у офіційних документах.

[2] Гальмівні щитки на крилах, що використовуються для погашення підйомної сили.