Пригоди навіженого і достобіса сміливого |
Написав Жанна Куява |
Субота, 18 лютого 2012, 14:08 |
Джерело: Друг читача Максим Кідрук. Любов і піраньї. – К. : Нора-Друк, 2011. – 320 с. Такі, певно, й читають романи молодого та амбітного письменника, що мріє зажити «лише з книжок». А ще ті, хто люблять подорожувати і хочуть знати про світ більше, ніж «у вікні». Або – здійснити незабутню мандрівку у компанії сміливця Кідрука. І хоч зробить це не справжніми заокеанськими манівцями (письменник надає перевагу подорожам «на самоті»), а лишень книжковими сторінками. Проте майстерне слово, уміння автора яскраво поділитися враженнями, дозволить читачеві пережити не менш емоційно та напружено кожну мить захопливої подорожі найзаболоченішими у світі бразильськими джунглями Пантаналу. А це дорого обходиться – ночувати у бунгало, поруч із яким спокійнісінько повзають десятки крокодилів, купатися із «кровожерливими монстрами – піраньями», та вибратися живим з-під дула пістолета парагвайського бандюги! І всі ці небезпеки лише зрідка самі звалювалися на голову нашому героєві, бо здебільшого він вишукував їх сам! Зумисне залізти у пащу небезпеки і вибратися звідти щасливим. Ну хіба не навіжений? (У доброму смислі слова). «Чим більше кровожерливих почвар я відшукаю у Пантаналі, тим більш героїчною вийде моя оповідь», – пише автор. І стає зрозуміло, що «Любов і піраньї» – це передусім роман про героя, що ним є сам Максим Кідрук. Так-так, саме про героя, улюбленця, сміливця, що ним хочеться захоплюватися, і що його так бракує в сучасній літературі. Чи не тому Максим так несподівано, але впевнено скочив на човен, що несе його літературною річкою до успіху. При цьому письменник ризикує життям, бореться на межі своїх сил, постійно заворожує читача невідомістю, загадковими місцинами і водночас поводиться шляхетно у ставленні до нецивілізованої частини людства. Літературний світ Кідрука манливий самобутністю, де нудьзі, нашому маловиразному побуту протистоять екзотика, емоційна напруженість, кольоровість, а ще – майстерний у побудові напруги сюжет, духовно багатий, із притаманним мандрівникові-дослідникові драйвом. Мова оповіді розмаїта, колоритна і водночас проста, дружелюбна, насичена смішними дотепами та кумедними жартами. І якщо хтось вигадує сюжети, то Кідрукові вистачає життєвого матеріалу, аби, втрапивши у невідомі краї, незвичні обставини, змусити й читача задуматися: а як би я вчинив у тій чи тій ситуації? Певно, непереливки нині «чувакам», які залишили Максима самотою у розпалі мандрівки, і не замислилися над тим, що втраплять до його книжки. А варто було б. Простоту, достовірність і відвертість автор взяв за принципи своєї оповідальної техніки. Щоправда відвертості подекуди аж надміру. Чи не тому закоханим у Макса дівчатам, що візьмуться читати книжку, рекомендую оминути «хеппі-енд для дівчаток», бо там направду йдеться про Максимову любов. Але – теперішню. |