«R2U» – історія мого навернення» Друк
Написав Олена ГУТИК   
Середа, 24 вересня 2014, 11:19

Юрій Макаров. Презентація в львівській Книгарні ЄДжерело: Високий Замок

Юрій Макаров пішов на ризикований крок - описав свій шлях “від взірцевого російського імперіаліста до толкового українського націоналіста”.

У книзі «R2U» ведучий зазначає, чим відрізняється українськість людей, які визначились із нею задовго до Незалежності, і тих, котрі здобули її пізніше.

«Щасливий той, хто, ідентифікуючи себе як українець, не мав собі нічого пояснювати. А з іншого боку, бути українським націоналістом – мій свідомий вибір, - розповів Макаров. - Народився я у Болгарії. У три роки мене ставили на стілець, і я читав напам’ять “Я памятник себе воздвиг нерукотворный” - такі були традиції у сім’ї, з цим я ріс. І моєму батькові, і моїй матері з дитинства втовкмачували, що “вы – русские”.

Вже коли підріс, знайшов у біографії своєї сім’ї вельми цікаві факти: тут виявився прапрадід швейцарець-лютеранин, який вступив на службу до Петра І і закінчував її при Олександрі І – полковник Стюрлер. Дід мій служив в лейб-гвардії Семеновського полку і написав чарівні мемуари. З боку матері тягнеться болгарська лінія - бабуся корінна болгарка. Здавалося б, єдине, що в мені є українського, – це дід по материній лінії... Але коли я почав копати в цей бік – був шокований, бо дідів батько був активістом “Чорної сотні”, або “Союза русского народа”. Знайшов документ, датований 1914 роком, в якому “Чорна сотня” закликала не святкувати 100-річчя Шевченка і називала прихильників поета “жидомазепинцями”. Повірте, це не лише моя історія, з подібними “родинними скелетами у шафі” стикається кожен, хто намагається самовизначитись і знайти в Україні точку опори. До чого я веду: якщо зараз ми вимірюватимемо усіх за генетичною ознакою і розмірковуватимемо, у кому скільки якої крові, то, по-перше, небагато з нас пройдуть це випробування... А по-друге, даруйте за згадку, Олесь Бузина – отой за всіма ознаками стовідсотковий українець”.

До книги «R2U» увійшли не лише родинні таємниці пана Макарова, а й думки, колись надруковані у газеті “Український тиждень”, стосовно мовного питання, культурної ідентифікації та політики.

"Переконаний, що не варто виправдовувати “ватників” тим, що вони були позбавлені інформації, - наголошує ведучий. - Зараз не той час, є Інтернет, який дає можливість ознайомитись з усіма точками зору. Наприклад, мій батько, вже перебуваючи в еміграції, вивчив польську мову, аби мати змогу читати публікації польських ЗМІ, що зачіпають російсько-польські питання. Він, до слова, читав і мої публікації. Сприйняв їх, хоча ми дотримуємось абсолютно різних позицій. Бо якщо нормальній мислячій людині надати об’єктивні факти, вона їх оцінить”.