ЛЮБКО ДЕРЕШ: «ТЕРЗАТИ МУЗУ НА САМОТІ ЧИ ЗМІНЮВАТИ ЖИТТЯ?» Друк
Написав Марія ПРОКОПЕНКО   
Неділя, 08 грудня 2013, 14:52

кадр з інтерв'ю Любка Дереша на Hromadske.tvДжерело: Голос України

У донецькому фонді «ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив» відбулася зустріч із молодим українським письменником Любком Дерешем. Він презентував нові книжки — «Миротворець» та «Остання любов Асури Махараджа».

«Часто бувати в Донецьку не доводилось. Востаннє — років два тому з приватним візитом, а перед тим приїздив на читання. Сам я родом зі Львівщини, з міста Пустомити, — це досить далеко від Донецька. Відстань часом створює ілюзії: а що то за Україна в далечині, може, це — взагалі інша країна?» — сказав Дереш.

Він розповідав про батька, матір, інших родичів, показував фотографії їхні, а також рідного дому, школи та краєвидів Єгипту — близько року письменник мешкав на Синайському півострові, в місті Дахаб. Там Дереш багато писав, свої нові книжки відносить саме до «синайського циклу».

 

«Прибув до Єгипту якраз під революцію. Мандрівка відбулася за допомогою донеччанина, мого друга. «Синайський цикл» пронизаний відчуттям дому втраченого і здобутого. У Єгипті відчув, що маю метафізичний дім, який кликатиме мене, де б я не був», — каже письменник.

Наступного року має вийти третя, остання, книга «синайського циклу».

Після фото- та автограф-сесії гість відповів на запитання «Голосу України».

— Ви багато подорожуєте. Що об’єднує людей у різних країнах?

— Те, що кожна людина намагається знайти щастя. Відрізняю країни за тим, як там уявляють собі щастя. На Заході це — фінансова забезпеченість, стабільність, в інших місцях — велика сім’я, емоції, десь — певні ідеї.

— А як українець бачить своє щастя?

— Зараз, на жаль, він бачить його здебільшого в матеріальних речах. Це видно по тому, як багато реклами навколо, як вона впливає на людей: вони вірять, що треба купляти нову модель телефону, відпочивати двічі на рік в ОАЕ чи Таїланді.

Але ми залишаємось дуже традиційними, для нас важливі особисті стосунки. Українець не буде українцем, якщо в нього не буде великої родини. Трохи знаю нашу еміграцію і бачу, що українці скрізь знаходять друзів, мають корисні зв’язки та контакти. Вони дуже комунікабельні, й у цьому спілкуванні черпають своє щастя.

— Чи відрізняється розуміння щастя на заході та сході України?

— На заході щастя часто пов’язують з родиною. Ось моя хата, моє обійстя, мої рідні, все інше — на бік. Як воно на сході, на Донеччині, мені важко судити.

— Як можна було би об’єднати людей із різних регіонів країни?

— Людей об’єднує хороша культура. Вона не обов’язково мусить бути національного характеру, базуватися на ідеї, що це — наше, українське, бо воно зроблене «племінними» українцями. Україну населяли росіяни, євреї, вірмени, кримські татари... І з кожного цього етносу виходили цікаві могутні постаті. Варто ширше дивитися на культуру, шукати спільні цінності й розвивати серйозний культурний діалог. Але це — мій профанський погляд, письменник, що в нього не спитай, говоритиме про культуру.

— Важлива складова культури — література. Як вона впливає на сучасних українців?

— Я проводив невелике опитування в Інтернеті і дізнався, що молодь багато читає психологічної і драматичної літератури — там вона шукає зразків поведінки, емоційних реакцій, інтелектуальних відповідей на важливі запитання. Читачі хочуть знайти у книгах те, до чого вони не можуть дістатися у своєму думанні.

Література якоюсь мірою формує ставлення людей до життя. Є думка, що літератор нікому нічого не винен, він має лише терзати свою музу на самоті. Це ще не до кінця розроблена тема, майбутні письменники мають осмислити, як література може змінити сьогодення. Мені здається, що сучасність якнайбільше потребує хорошої літератури, яка б мала діалог з читачем про теперішнє.

Донецьк.